Кравченко Валько

КОРОТКИЙ СЛОВНИК УКРАЇНСЬКИХ ДІЯЧІВ

АБЕТКА ДЛЯ "СТАРШОГО БРАТА"

КОРОТКИЙ СЛОВНИК УКРАЇНСЬКИХ ДІЯЧІВ,

ЩО ЗРОБИЛИ ВНЕСОК В ПРОСВІТЛЕННЯ РОСІЇ У XVII-XVIII в.в.

 

Випускники Києво-Могилянської академії та інших учбових закладів України у великій кількості працювали в Москві та ін. містах Росії і у вирішальній мірі спричинились розвиткові культури в цій країні. Українські вчені, котрі студентами слухали лекції самого Галілея в Падуї, а потім працювали в Росії, казали, що промені "Зірки Галілея" досягли навіть найхолоднішої і найтемнішої країни світу - Росії. Освіта в Росії виникла й поширювалась під впливом Київської академії, особливо після об’єднання України з Росією в серединіXVII ст. Всі великоруські училища, духовні й цивільні були або засновані, або утверджені на дусі вихідцями з України, включаючи й перший вищий учбовий заклад - Московську слов’яно-греко-латинську академію - 1687 р., через 55 років після виникнення академії в Києві. Це визначали не лише українські, а й численні російські вчені - Пипін, Пекарський, Верховенський, Голеніщев-Кутузов та ін. Знайомство російської громадськості з західноєвропейською культурою почалося після українських перекладів. 1672 р. в Москві були відкриті українська книгарня та українська друкарня, розповсюдження українських книг набуло великого розмаху. Це викликало незадоволення реакційних кіл, передусім Московської церкви. Ще у 1619 р. патріарх Філарет заборонив ввозити європейські книжки, а 4 грудня 1627 р. Москва палила українські книжки. Отже, Гітлер і Геббельс мали попередників...

1690 р. собор, очолюваний патріархом Іоакимом поклав "проклятство і анафему" на книжки Петра Могили, Лазаря Барановича та ін. українських просвітників. Така була їм російська подяка. Та на Москві палили не лише книги, а й людей - протопопа Аввакума, романівського попа Лазаря та ін., як зараз кажуть, інакодумців.

Видатний російський вчений-мовознавець Микола Сергійович Трубецкой(1890-1938), син філософа і нащадок декабриста, писав: "Та культура, котра з часів Петра І живе і розвивається в Росії, є органічним продовженням на московської, а київської, української культури. Українська культура мала в собі елементи європейської культури. Московська культура відзначилась виразним європофобством і тенденцією до самовдоволення. Тому Петро І. вирішивши європеїзувати культуру Московії, постарався викорінити і знищити її і став вводити українську культуру. У висліді його реформ стара московська культура вмерла і на зміну їй прийшла культура київська, українська. На межі XVII i XVIII століть сталася українізація московської духовної культури. А що можна сказати про нарід, котрий засвоює лише чужу культуру, живе відбитим світлом, перетворюється на мавпу, яка безперервно наслідує?"

Відомий російський історик К. Харлампович писав у 1914 р.: "Питання про культурний вплив малоросів на великоруську громадськість у XVII-XVIII ст. не підлягає сумніву". Петро І казав, що він взяв з України тисячу вчених, державних та релігійних діячів. Фактично разом з тими, що з’являлись в Московщині до Петра, їх було понад 10 тисяч.

Та з України надходили не лише книжки, приїздили вчені. У документах того часу зустрічаються імена вихідців з України - майстрів різних фахів, котрі працювали в Росії: слюсарів, котлярів, колісників, бондарів та ін. Великою популярністю користувались в Росії українські майстри з будівництва ставків та водяних млинів. Серед великої кількості різноманітних товарів, які везли з України на продаж до Росії, було багато виробів декоративно-ужиткового мистецтва, зокрема скляний посуд, тощо. Всемогутніми потоками світло з України струменіло на Москву. Богдан Хмельницький, шукаючи воєнної допомоги Москви для України, з іншого боку, мав на мислі, як слушно вказує Павло Загребельний, "осяяти й засліпити темнощі московські київським світлом вченості й просвіщенності, мовляв, ваша сила, а наш розум, ваша армата, а наш атрамент, ваш меч, а наше писало". Москва мала велику знадобу в освічених людях, і Україна їй надіслала таких людей, що були здатні просвітити і впокорити своєю мудрістю Москву і хоча б частину її правителів. В нинішній Росії ці українські просвітники або замовчуються, або подаються з фальшивою позначкою "російські вчені" і навіть українські підсовєцькі енциклопедії їх так називають - лише на тій підставі, що вони частину свого життя провели в Росії і там писали російською мовою. Так створюється облудна легенда про Росію як "старшого брата".

Нижче подаємо короткий(неповний) словник діячів української культури XVII-XVIII ст.ст., котрі спричинилися до просвітлення Росії.

 

АНТОНСЬКИЙ-ПРОКОПОВИЧ Василь Михайлович народився близько 1760 р. в Прилуках Полтавської губернії. Після навчання в Київській академії прийняв чернецтво і був призначений настоятелем церкви Московського університету. У 1794-1799 р.р. він був настоятелем Йосипо-Волоколамського монастиря, у 1799 р. - лубенського Мгарського монастиря, у 1800-1801 - московського Богоявленського монастиря, з кінця 1809 р. - настоятелем московського Донського монастиря, з якого пішов на спокій.

 

БАЗИЛЕВИЧ Мануїл, з України, працював в Росії.

 

БАНТИШ-КАМЕНСЬКИЙ Микола Миколайович  (1737 - 1814) народився в Нижині, навчався в Києво-Могилянській академії, працював управляючим московського архіву і був обраний почесним членом Російської академії наук, видатний український і російський історик і археограф, автор "Історії про Унію" (1805). Підготував до друку «Денні записки» Д. Туптала, «Слово про Ігорів похід». Його син Дмитро Миколайович (1788 - 1850) також був видатним істориком, автором "Історії Малої Росії".

 

БАРАНОВИЧ Лазар (близько 1615 - 1693), вихованець, а згодом викладач і ректор (з 1650) Києво-Могилянської академії, письменник, церковний і політичний діяч. Він сповідав Богдана Хмельницького перед смертю, виголосив промову на його похованні і залишився вірним його заповітам. Обстоював незалежність українського духівництва від московського патріарха. У "Слові на всіх святих" возвеличив київські гори, освячені апостолом Андрієм Первозванним. Проповіді українських філософів-законовчителів відзначались бойовим, наступальним духом, і недарма одну з своїх збірок проповідей Л.Баранович назвав "Меч духовний". Він виступав за співробітництво православ’я, католицтва й унії. Підтримував особисті й листовні звязки з царським двором. В Ярославлі в одній з церков була знайдена ікона з ілюстрацією до одного з творів Л.Барановича, чиї твори були відомі в Росії. З 1657 р. він був архієпископом чернігівським і новгород-сіверським. Похований в Чернігові.

 

БЕЗБОРОДЬКО Олександр Андрійович(1747-1799). Канцлер Російської імперії, князь. Походив з козацької старшини Переяславського полку. Батько був генеральним писарем Малоросійської колегії, дід - значковим товаришем Переяславської сотні. Супроводжуючи Катерину ІІ в її подорожі через всю Україну до Криму, був у Севастополі. Коштом родини Безбородьків у Ніжині було засновано гімназію (пізніше - ліцей, потім - педінститут), яку скінчили М. Гоголь, Є. Гребінка, В. Забіла та ін. Видатні українські діячі.

 

БИКОВСЬКИЙ Іоіль (1706-1798) - київський вихованець, з 1766 р. - архімандрит Чернігівського Ільїнського монастиря, потім - Спасо-Преображенського монастиря в Ярославлі, ректор ярославської семінарії. Писав твори просвітницького характеру. Зібрав багату бібліотеку. Виїзджаючи з України, вихованці Києво-Могилянської академії вивозили з собою до Росії власні книгозбірні і таким чином розповсюджували в ній українську рукописну й друковану книгу. І. Биковський "терпів нестатки" і в 1895 р. продав свою бібліотеку збирачеві старовинної літератури О.І.Мусіну-Пушкіну. В ній виявився "Хронограф" з списком "Слова про Ігорів похід". Отже, Києву ми завдячуємо збереження цієї видатної пам’ятки давньоукраїнської літератури.

 

БЛОННИЦЬКИЙ Іаків (1711-1774). Український богослов. Син священика. З 1724 р. вчився в Києво-Могилянській академії і потім викладав в ній до 1741 р. Прийняв постриг і був висвячений на ієромонаха. 1741 р. був призначений вчителем риторики до Тверської семінарії. 1743 р. за рекомендацією митрополита Рафаїла Заборовського був призначений викладачем грецької мови в Слов’яно-греко-латинській академії. Склав грецьку граматику. В 1745-1748 р.р. за рішенням Синоду працював в комісії по виправленню слов’янської Біблії. 1748 р. Синод відіслав його для перекладу церковних книг до Бєлгорода до архієрея Іосафа Горленка. У 1751-1761 р.р. затворився на Афоні, де складав грецько-слов’янські словники і граматику церковно-слов’янської мови. Повернувшись до Росії, привіз з собою свої твори. Синод відрядив його до Києва до Златоверхо-Михайлівського монастиря для закінчення роботи. В лютому 1744 р. граматика була надіслана до Синоду, а словники здані до Києво-Могилянської академії, у квітні подвижник помер у Києві.

 

БОРОВИКОВСЬКИЙ Володимир Лукич (1757 - 1825). Видатний український живописець-портретист. Син українського маляра Луки Боровика з Миргорода, першим вчителем Володимира був батько. Наприкінці 80-х р.р. XVIII ст. переїхав до Петербурга, де створив низку портретів російських діячів. Його небіжем був видатний український поет, філолог і етнограф Левко Боровиковський (1806 - 1889).

 

БРАЙКО Григорій Леонтійович (поч. 1740-х р.р. - 1793). Український журналіст, історик і дипломат на російській службі.

Походив з «малоросійського шляхетства. Вчився в Києво-Могилянській академії, в Геттінгенському та Кільському університетах. Працював перекладачем в Російській академії наук і в Колегії закордонних справ. Видавав журнал, в якому пропагував конституційні ідеї і необхідність полегшення долі селян, що не могло тривати довго. З 1783 р. працював радником російських амбасад у Венеції і Відні, де помер. Коли до влади в Росії прийшов Павел І, вдові та дітям Брайка була надана матеріальна допомога.

 

БРАНКЕВИЧ Михайло Степанович(?-1812). Народився на Україні в шляхетській сім’ї. Вчився в Києво-Могилянській академії. Викладав в Смоленській губернській гімназії математику. Латину, філософію, потім в Москві в універсітетській гімназії викладав математику. Також друкував вірші, переклади, релігійно-моральні статті. Терпів нестатки і слабував здоров’ям, але все зносив.

 

БРАТАНОВСЬКИЙ-РОМАНЕНКО Андрій Семенович

 

Брати Богдановичі. Див. Окрему статтю.

 

БУЖИНСЬКИЙ Гаврило Федорович(80-ті р.р. ХУІІ ст. - 1731). Український письменник, церковний діяч і проповідник. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії, засвоївши тут іноземні мови, античну спадщину, західноєвропейські науки й філософію. Коли Москва палила книжки українських філософів і письменників, було спалено і "Вступ до історії європейської" Г.Бужинського, хоча він був запрошений до Москви і потім Петербурга. З 1706 р. він - професор московської Слов’яно-греко-латинської академії, потім її префект, а потім - протектор шкіл та типографій всієї російської держави. Він входив до "вченої дружини" Т. Прокоповича і був його особистим приятелем. Переклав російською мовою багато європейских книжок (Еразма Роттердамського та ін.), які знайомили росіян з ідеями гуманізму і досягненням світової науки. Зокрема він сприяв формуванню російської наукової термінології, після чого в наш час деякі росіяни заперечують право на існування української мови на тій підставі, що, мовляв, вся наукова термінологія нині - російська.  Бужинський був архимандритом Троїце-Сергієвої лаври і радником синоду. Його перу належав перший в Росії посібник з етики - "Юности честное зерцало" - загальновідома книжка. Однак його "Феатрон" був заборонений. Його проповіді видавались неодноразово, востаннє - 1901 року.

 

ВИШЕНСЬКИЙ Іван (близько 1550 - близько 1620). Видатний український письменник - полеміст з Судової Вишні під Перемишлем. Його творчість склала цілу епоху в історії української думки. Освіту здобув в Острозькій академії. В кінці ХVІ ст. поселився на Афоні, де затворився в печері. Створив вчення про "диявола - світодержця", чиє царство багатокольорове і виповнене звабами і вивищується над багатьма людьми, в тому числі й частиною духовенства. "Зваби світу", що допомагають дияволові підкоряти собі людей, - багатство і влада. Способом пiзнання Бога може бути лише рідна мова, - вважає Вишенський. Українська мова є мовою євангельської науки, - доводив він. Українській мові чуже блудослів’я. І. Вишенський сам не був в Росії, але його твори широко в ній розповсюджувались і користувались повагою, зокрема серед старообрядців. І. Франко написав поему "Іван Вишенський".

 

ВИШНЕВСЬКИЙ Гедеон. Вихованець Києво-Могилянської академії, читав філософію в московській Слов’яно-греко-латинській академії, в 1722 - 1728 р.р. був її ректором. З 1701 по 1763 р.р. в цій академії було ректорів 21, з них 18 були київські вчені, префектів було 25, з них 23 були кияни. Російський дослідник С.Смирнов писав (М.,1855), що київські викладачі в московській академії "керувались навчальними інструкціями київськими і впроваджували в життя академії порядки, здавна заведені в Києві, передавали їй свій дух, свій напрямок".

 

ВОЛОСТКІВСЬКИЙ Варнава. Вихованець Києво-Могилянської академії. Був Холмогорським архієпископом. В 1723 р. заснував в Холмогорах "Словенську школу" з викладанням словянської й грецької мов і латини. В цій школі вчився місцевий мешканець Михайло Ломоносов (1711 - 1765). Там він довідався про існування академій в Москві й Києві. Після закінчення курсу риторики в Московській академії восені 1834 р. він прийшов до Києва, отримавши дозвіл на навчання там протягом року. В Холмогорах його "вратами учености", за його висловом, була "Слов’янська граматика" одного з перших ректорів Київської братської школи Мелетія Смотрицького, а також "Арифметика" Леонтія Магницького. Коли Ломоносова хотіли виключити з московської академії його, захистив Теофан Прокопович.

 

ВОЛОХ Лаврентій. Вихованець Києво-Могилянської академії. Викладав в Холмогорах в "Словенській школі", заснованій Варнавою Волостківським.

 

ВОЛЯНСЬКИЙ Андрій. Український філософ. Був відряджений з України до Росії в 1708 р. в розпорядження канцлера Головкіна.

 

ГАЛИНКІВСЬКИЙ Яків Андрійович(1777-1815). Український письменник, літературний критик і журналіст. Народився в Прилуцькому повіті, походив з стародавнього козацького роду. Вчився в Києво-Могилянській академії, в пансіонатах в Прилуках і Переяславлі, а також в Московському благородному пансіоні. Служив в Москві. 1801 р. переїхав до Петербурга і влаштувався в канцелярію головного директора пошт Д. П. Трощинського - свого краянина-полтавця. Вів боротьбу в пресі проти М. М. Карамзіна та його прибічників.

 

ГАЛЯТОВСЬКИЙ Іоаникій(?-1688). Український письменник, громадсько-політичний діяч. Абсольвент і з 1657 р. - ректор Києво-Могилянської колегії. З 1659 р. - архімандрит Чернігівського Єлецького монастиря. Багато хто вважав його найосвіченішою людиною в Україні того часу. Спілкувався в Москві, листувався з російським царем. Низка його творів була перекладена з української й польської мов на російську. Трактат "Лебідь" (1679) був спеціально перекладений для Петра І. Книги його "Ключ розуміння" і "Наука альбо спосіб складання сказаній" поширювались в Росії як учбові посібники. В Ярославлі для церкви Іоанна Предтечі в Толчковській слободі була написана ікона з клеймами, які ілюструють окремі розділи книжки І.Галятовського "Небо нове" (збірка легенд, 1677). Всього написав близько 20 творів. Похований в Чернігові.

 

ГАМАЛІЯ Платон Якович. Див. окрему статтю - "Дзвін Севастополя" №48-49.

 

ГИНОВСЬКИЙ Амвросій(?-1800). Після закінчення Києво-Могилянської академії(1741 р.) був протопопом в Конотопі. 1765 р., прийнявши чернечий постриг, почав викладати латину(пізніше також піїтику) в Києво-Могилянській академії. 1774 р. указом Синоду був переведений до Александро-Невської духовної семінарії, в якій не вистачало вчителів. 1781 р. був призначений архімандритом Курського Знаменського монастиря. Написав історію цього монастиря. Заповів свою бібліотеку місцевій семінарії. Помер у Курську.

 

ГІЗЕЛЬ Інокентій (близько 1600-1683). Професор і ректор Києво-Могилянської академії, згодом - архімандрит Києво-Печерської лаври. Неодноразово бував у Москві, представляючи українську козацьку старшину та духівництво перед царем і його урядовцями. Богдан Хмельницький в супроводних грамотах до російського царя давав високу оцінку Гізелю як учителю "училищ київських". В ХУІІ ст. Гізеля вважали одним з найосвічених діячів України й Європи. Під час Андрусівських переговорів Росії з Польщею Гізель домагався участі в них представників України, та марно... Історично-літературний твір Гізеля "Мир з Богом людині" (1669) широко розповсюдився в Україні й Росії і багато разів перевидавався. Гуманізм цієї книги і її невідповідність монархічним нормам тодішнього російського суспільства стали причиною її заборони синодом в 1690 р. В 1674 р. Києво-Печерською лаврою було видано "Синопсис", що приписується Гізелю. Це був перший друкований підручник з східнословянської історії і до середини ХІХ ст. він перевидавася близько тридцяти разів.

 

ГОГОЛЕВСЬКИЙ Іван. Лохвицький протопоп. В 1713 р. заснував семінарію в Архангельську.

 

ГОЛОВАЧІВСЬКИЙ Кирило (1735-1823). Видатний український маляр-портретист. Родом з Чернігівщини, вчився в Київській академії. Маючи чудовий голос, був взятий до Петербурга, до придворної капели, і сама цариця Лисавета любила його спів і співала з ним разом. Але згодом він "спав з голосу", і тоді його віддали вчитися до Академії мистецтв. Закінчивши її в 1765 р., він був інспектором і керівником класу портретного малярства.

 

ГОРКА Лаврентій (1671 - 1737). Походив з козацької родини. Народився поблизу Львова. Закінчив Києво-Могилянську академію і став її професором(1706), читав курс піїтики. Поет, автор трагикомедії. Знавець іноземних мов, давньої й класичної літератури. З 1710 р. - ігумен Видубецького монастиря в Києві. Петро І, познайомившись з Лаврентієм Горкою, залучив його до підтримки своїх реформ. У 1722 р. Горка приїхав до Росії і був призначений обер-ієромонахом армії та флоту. Заснував семінарію у Вятці. Був архієпископом Вятським, Рязанським, Астраханським, Устюжським. Все життя збирав бібліотеку, більша частина якої - 355 книг - перейшла до Московської академії, а частина залишилась у вятській семінарії. У вятці він "насаждав науки" і там помер.

 

ГОРЛЕНКО Яким. Див. окрему статтю - "Дзвін Севастополя" №26.

 

ГОШКОВИЧ Григорій. В 1701 р. київський митрополит Варлаам Ясинський повідомив російського царя: "Монарший виконуючи наказ, відпускаю до Москви від православної академії Київської учителів шість: Григорія Гошковича..." За період з 1701 по 1762 р.р. на викладацьку роботу до Московської академії було запрошено за наказом Синоду і виїхало 95 викладачів і студентів Києво-Могилянської академії.

 

ГРИГОРОВИЧ-БАРСЬКИЙ Василь Григорович(1701-1747). Видатний український мандрівник. Син купця. Вчився в Києво-Могилянській та Львівській академіях. 1724 р. вирушив у мандри Європою, Азією й Африкою, що тривала 24 роки(повернувся до Києва в 1747 р.). В Росії не був, але його дорожні нотатки широко розповсюдились по всій Росії, їх переписували і передавали з рук до рук, вони були "майже у всіх російських семінаріях", як вказував сучасник і справили величезне враження.

 

ДЖУНЬКІВСЬКИЙ Степан Семенович(1762-1839). Народився в Лебедині, в сімї священика з шляхетського роду Джуньків. З 1742 р. навчався в Харківському колегіумі. 1784 р. виїхав до Англії наставником молодшого з синів протоієрея А. Самбірського, священика російської амбасади в Лондоні, приятеля батька Степана. Побував також у Франції й Голандії. В Англії близько познайомився з В. Ф. Малиновським, майбутнім директором Царськосільського ліцею. 1792 р. повернувся до Росії і був призначений вчителем англійської мови до великих княжон. З 1811 по 1828 р. був директором Департамента державного господарства і публічних будівель. Довгий час був також секретарем Вільного економічного товариства і редактором його "Трудів". У виданнях товариства опублікував багато статей з питань розвитку сільського господарства, захищав думку про свободу підприємництва, як одну з головних умов збільшення багатства  нації, яку ми з вини комуністів починаємо розуміти лише зараз. Пропагував раціональні методи ведення господарства, що також актуально нині. Писав вірші і поеми, перекладав з англійської. Мав велику бібліотеку з кількох тисяч томів. Помер у Петербурзі. Його родич Василь Джуньківський прислужився розвиткові медицини в Росії.

 

ДОМЕЦЬКИЙ Гаврило (середина ХУІІ ст. - після 1708). Богослов, церковний діяч, вихованець Києво-Могилянської академії. З 1677 р. архімандрит та ігумен Симонова монастиря у Москві.

1691 р. він був засланий на північ за розходження з московською церковною традицією. Пізніше - ігумен в Новгороді в Юріївському монастирі. Знову засуджений 1708 р., але був "помилуваний" і повернувся до Києва. Писав богословські, зокрема аскетичні трактати. "Путь к вічності" видано 1784 р., решта пізніше. Вони є спробою викладу богословських питань простою українською мовою.

 

ЗАБОРОВСЬКИЙ Рафаїл. Див. окрему статтю - "Дзвін Севастополя" №26.

 

ЗАВАДОВСЬКИЙ Петро Васильович(1739-1812). Народився в Чернігівській губернії в бідній сімї. Закінчив Київську академію. Почав службу урядовцем Малоросійської колегії, потім - канцелярії генерал-губернатора Малоросії. Брав участь в російсько-турецькій війні 1768-1774 р.р. 1775 р. став кабінет-секретарем Катерини ІІ. 1782 р. був призначений головою комісії народних шкіл. У листі-подяці Київській академії писав: "З-поміж тих, що присилались на учительські посади в різні часи з різних духовних семінарій, людьми найкращими, а водночас високоморальними виявлялись завжди ті, що навчались у Київській академії". 1801 р. очолив комісію по складанню законів Російської імперії. Був першим міністром народної освіти Росії(1802-1810). Ініціював відкриття багатьох середніх і вищих навчальних закладів. 1804 р. запровадив ліберальні університетський і цензурний устави. З 1810 р. - голова Державної ради, член сенату. Отримав звання графа. Чимало вихованців Києво-Могилянської академії, навіть з посполитих родин, стали керівними державними діячами Росії, граф Завадовський - один з них.

 

ЗАПОЛЬСЬКИЙ Іван Іпатович(1773-1810). Син українського священика. Вчився в Києво-Могилянській академії і в Московському університеті. 1799 р. був призначений вчителем фізики й математики Казанського університету, потім став його професором... В поезії дебютував в 1797 р. одою "Сумління". Писав також прозу. В статтях популяризував головні положення моральної філософії Канта, відносно якої писав: "Навчіться у нього засновувати свою моральність не на інтересі (тобто користі). Помер у Казані.

 

ЗАРУДНИЙ Іван(?-1727). Видатний український архітектор і різбяр("спіцер"). Вчився в Києво-братській колегії. Відомий російський маляр і мистецтвознавець Ігор Грабар, також українець(з Закарпаття), у своїй "Истории русского искусства" писав про Зарудного, що  той досяг вершин європейського мистецтва і "разом з тим не втратив звязку з рідним грунтом". У царині архітектури в Росії керівна роль належала українським майстрам. Тому чимало московських будівель мають багать спільного з памятками української архітектури(трапезна Симонова монастиря, дзвінниця Ново-Дівочого монастиря, церква Успіння на Покрові та ін.). Це стосується також Ростова Великого, навіть Тюмені й Тобольська. Форми українського бароко ми бачимо в декорі фасадів і порталів Іпатіївського монастиря в Костромі, в збудованій Зарудним т.зв. Меншиковій башті в Москві(1705-1707), у церквах Петербурга і Таллінна. За дорученям Петра І він наглядав за працею всіх малярів, архітекторів та іконописців Росії.

 

ЗАСТАВСЬКИЙ Федір Петрович. Народився у 1767 р.  в Мелітопільському повіті в сімї священика. Закінчив Київську академію. З 1789 р. працював вчителем в училищах Петербурга і організовував навчальний процес у Владимирі та ін. містах Центральної Росії. З 1792 р. працював викладачем у Симферополі. Після створення в столиці Криму гімназії став її першим директором і був ним чверть століття (1812 - 1837).

 

ЗЕЙНАН Іван з Закарпаття. Перебуваючи на службі в Москві, за дорученням Петра І став учителем його онука, майбутнього Петра ІІ. Він же навчав батька письменника О.П.Сумарокова.

 

ЗЕЛЕНСЬКИЙ Лев (1648 - 1708). Київський уніатський митрополит 1695 - 1708 р.р. Був єпископом Владимирським з 1679 р. і адміністратором Полоцьким в 1693 - 1697 р.р.

 

ЗЕЛЬНИЦЬКИЙ Григорій Кирилович(1762-1828). Син уманського протоієрея. Навчався в Києво-Могилянській академії, а також у Петербурзькому головному народному училищі. З кінця 1786 р. працював в Калузі вчителем в головному народному училищі і з 1804 - в гімназії, викладав історію й географію. В 1805 р. був обраний доктором філософії Московського університету. 1819 р. отримав дворянство. Видавав в Калузі журнал історико-географічного й педагогічного характеру, в якому вміщав свої краєзнавчі статті, байки, переклади. З 1827 р. був директором училища Калузької губернії. Помер в Калузі.

 

ЗЕРТИС-КАМЕНСЬКИЙ Амвросій(1708-1771). Уродженець Ніжина, випускник Києво-Могилянської академії. З 1748 р. - архімандрит Ново-Ієрусалимського монастиря, з 1753 р. - єпископ Переславський і Дмитровський, з 1768 р. - архієпископ московський. Був автором першого друкованого путівника по Москві. Керував реставрацією соборів Кремля і писав про них. Його життя закінчилось трагічно: в 1771 р. під час "чумного бунту" в Москві у розпал епідемії він намагався перешкодити зібранням біля "чудотворної" ікони біля Варварських воріт і був розтерзаний московитами. Його бібліотеку успадкував його небіж М. М. Бантиш-Каменський.

 

Брати ЗИЗАНІЇ Стефан і Лаврентій, талановиті проповідники, почали свою педагогічну діяльність у львівській братській школі. Старший (бл. 1570 - бл. 1605) Стефан в 1592 році переїхав до Вільна. 28 травня 1596 р. вийшов королівський указ про вигнання Стефана Зизанія з меж Польського королівства. Полемічні твори його "Катехізис" (1595) та "Казання святого Кирила" (1596) були надруковані українською і польською мовами. Один з найосвіченіших діячів української культури доакадемічної доби Лаврентій Зизаній (? - після 1633) зажив великої слави передусім завдяки своїй книзі "Граматика словенська", яка була надрукована в 1596 р. у віленській братській друкарні. Протопіп з Волині Лаврентій  Зизаній в 1619 р. прибув до Києва, а в 1626 - 1627 р.р. перебував у Москві, де сподівався видати свій "Катехізис". Патріарх Філарет ніби гостинно його прийняв, але наказав всі примірники його книжки спалити. Москві не сподобалось зокрема твердження Л. Зизанія, що не буває релігій гірших або кращих, істинних і хибних - всі релігії рівні між собою і кожна по-своєму веде до спільного добра.

Брати Зизанії - Тустановські працювали також в Білорусії.

 

ЗОЛОТНИЦЬКИЙ Володимир Трохимович(1743-1797). Син сільського священика з Київської губернії. Вчився в Києво-Могилянській академії, а також слухав лекції в Московському університеті. З 1762 р. - вчитель німецької мови в Суходольному шляхетському корпусі, з 1764 р. - перекладач в Московській Камер-колегії, з 1765 р. - секретар П. І. Паніна. Брав участь в Бендерській кампанії 1769-1770 р.р..

В 1771-1772 р.р. був правителем канцелярії в Криму, брав участь в укладенні договору між Росією і Кримським ханством.

В 1773-1776 р.р. служив у Новоросійській канцелярії. В 1781-1784 р.р. - прокурор у Кремечуці, в 1785-1795 р.р. - прокурор в Катеринославі, в 1795-1796 р.р. - Голова палати громадського суду в Катеринославі.

Опублікував кілька книжок моралістичного характеру. З них найважливіша містить виклад теорії громадського договору в Росії.

 

ІТАЛІНСЬКИЙ А.Я. (1743 - 1827). Народився в сім’ї священика в Лубенському повіті на Полтавщині. Після закінчення Києво-Могилянської академії вивчав медицину в Единбурзі, захистив докторську дисертацію, мандрував. Перебуваючи в Італії, вступив на службу до російського посольства статс-секретарем. Вивчав філософію, історію, археологію. Був обраний членом Російської академії наук і почесним членом Римської академії. У 1812 р. підписав мирний договір Росії з Туреччиною в Константинополі. Останні роки життя був російським посланником у Римі.

 

КАЛИНОВСЬКИЙ Стефан. Протокол Синоду від 29 вересня 1732 р.: "Слушали: о неимении в Московской славяно-греко-латинской академии префекта. В той академии выбрать не из кого. Приказали: быть префекту и богословия преподавателю обретающемуся в Киеве Стефану Калиновскому". Такі укази видавались дуже часто. У другій половині ХУІІІ ст. виклики вихованців Києво-Могилянської академії до навчальних закладів Росії продовжувались.

 

КАНІВЕЦЬКИЙ Єпіфаній (1750 - 1825). Українського роду. Був ректором і професором Казанської духовної академії, потім єпископом Воронізьким. Автор кількох богословських праць.

 

КАНСЬКИЙ Мелетій. Київський вчитель. В 1701 р. був відряджений київським митрополитом до Москви за наказом російського царя.

 

КАРНОВСЬКИЙ Михайло. Український гравер. Прибув до Москви 1697 р. Працював у головній друкарні Москви 10 років(1701-1710). В 1706 р. започаткував жанр гравійованої тези в Москві, згодом під його впливом секрети гравійованої тези опанували деякі росіяни. Оформлена ним "Арифметика" Л. Магницького була першою російською книжкою нового типу.

 

КОЗАЧИНСКИЙ Мануїл. Див. окрему статтю - "Дзвін Севастополя" № 46 - 47.

 

КОЗЕЛЬСЬКИЙ Яків Павлович (1728 - 1794). Український філософ і письменник. Походив з козацької родини Полтавського полку. Навчався в Київській академії. Викладав математику й механіку в Артилерійському та Інженерному корпусах. Переклав з французької й німецької мов. Засуджував загарбницькі війни як несправедливі і виправдовував війни, "коли скривджений нарід" (як зараз чеченці) захищає себе від "нападу владолюбних сусідів". Демократичні погляди Козельського були причиною його звільнення з сенату. В 1770 р. він повернувся на Україну.

 

КОЗИЦЬКИЙ Григорій Васильович (1724 - 1775). Український письменник і перекладач. Народився в Києві, в незаможній сім’ї. Закінчив Києво-Могилянську академію. Викладав латину, грецьку мову й красномовство в петербурзькій академічній гімназії. Друкував власні твори і переклади давніх авторів, зокрема, Овідія. Взяв участь в організації "Собрания, старающегося о переводе иностранных книг" при російській Академії наук (1768) і став його фактичним керівником. Близько ста перекладачів під керівництвом Г.Козицького переклали й опублікували 112 книг здебільшого загальноосвітнього характеру (Монтеск’є, Вольтер, Руссо та ін.). Однак служба при російському дворі стала причиною краху ілюзій Козицького, повязаних з ідеєю  "освіченого монарха". В 1775 р. він попрохав звільнити його з посади статс-секретаря і наклав на себе руки.

 

КОНАШЕВИЧ Лука. Відіграв велику роль у створенні в 1725 р. школи у Великому Устюзі.

 

КОНДРАТОВИЧ Киріяк. Вихованець Києво-Могилянської академії.  Знавець іноземних мов. Працював в Петербурзі в Академії наук в середині ХУІІІ ст. За рекомендацією Т. Прокоповича допомагав Татищеву в його роботі над "Историей Российской". Переклав чимало книг з латини.

 

КОНИСЬКИЙ Георгій. Див окремі статті - "Дзвін Севастополя" №№ 26, 33.

 

КОНЮСКЕВИЧ Павло. Київський вихованець, працював в Росії.

 

КОПЕЦЬКИЙ Геронім. Указ Синода від 2 листопада 1721 р. "В славяно-латинских московских школах мало учителей, а ко учению философии никого нет, а в Киеве обретаются ко учению философии, риторики и пиитики способные мужи иеромонахи Герман Копцевич, Героним Копецький, иеродиаконы Софроний Магалевич и Иустин Рудзинский... Велено направить их к Москве без замедления".

 

КОПЦЕВИЧ Герман. Див. попередню нотатку.

 

КОРОТКЕВИЧ Дорофій. В 1715 р. створив в Смоленську школу, в 1725 р. вона була перетворена на семінарію Гедеоном Вишневським.

 

КРАЙСЬКИЙ С. В 1704 р перебрав від С. Яворського посаду префекта Московської Cлов’яно-греко-латинської академії. Залишив цю посаду в 1705 р. Так українські вчені передавали керівництво московською академією один одному.

 

КРАСНОПОЛЬСЬКИЙ Рафаїл. Київський вчений. В 1701 р. був відряджений до Москви на вимогу царя київським митрополитом Варлаамом Ясинським. В 1703 р. був ректором московської академії.

 

КРОЛИК Теофіл. Київський викладач. Читав філософію в Московській Cлов’яно-греко-латинській академії у перші роки її існування (була створена в 1687 р. на базі школи при Богоявленському монастирі).

 

КУЛЯБКА Сильвестр. Київський вихованець. В 1749 р. заснував семінарію в Костромі.

 

КУЛЬЧИЦЬКИЙ Інокентій. Український вчений. Створив школу в Іркутську. Читав філософію в Москві в Cлов’яно-греко-латинськiй академії.

 

ЛАЩЕВСЬКИЙ Варлаам. (1704 - 1774). Український вчений, письменник-драматург. Вивчав іноземні мови в Європі. В 1742 р. викладав мови в Київській академії, з 1746 р. був її префектом. Викликаний Синодом до Москви виправляти слов’янські біблії відповідно до грецьких видань, незабаром став викладачем Московської Cлов’яно-греко-латинської академії, а в 1753 - ректором її. Разом з Гедеоном Сломинським впорядкував і видав 1754 р. в Москві біблію.

 

ЛЕВИЦЬКИЙ Дмитро Григорович (1735 - 1822). Видатний український маляр-портретист. Вчився у свого батька видатного українського гравера Г.К.Левицького-Носа з козацької родини  Носів, а потім - в Київській академії. 17 років викладав в Петербурзькій академії мистецтв, очолював в ній портретний клас, створив портрети багатьох керівних діячів Росії, починаючи з Катерини ІІ.

 

ЛЕЩИНСЬКИЙ Філофей. Український церковний діяч. Заснував у 1703 р. школу в Тобольську (тобто представники української культури несли світло знань по всій Росії, у найвіддаленіші її закапелки).

 

ЛИСЯНСЬКИЙ Ю.Ф. див. окрему статтю - "Дзвін Севастополя" № 32

 

ЛІНИЦЬКИЙ Варлаам. Український просвітник, створив школи в старовинних російських містах Суздалі (1723), Коломні, а також в Астрахані (1727).

 

 

 

ЛОПАТИНСЬКИЙ Теофілакт. Видатний український церковний діяч. Народився у Львові в шляхетній сімї близько 1680 р., там вчився, потім - в Києво-Могилянській академії, потім в Римі. Належав до найосвічених людей свого часу, був чудовим знавцем філософії, історії, класичної літератури, математики. Володів латинською, грецькою, польською, німецькою, єврейською, арабською, халдейською, французькою, російською та ін. іноземними мовами, давніми й сучасними. В 1706 - 1722 був ректором Московської слов’яно-греко-латинської академії, потім радником і віце-президентом Синоду. З 1733 р. був тверським архієпіскопом. Помер 19 травня 1741 року. З 1701 по 1777 р. з 19 ректорів московської академії 15 були випускники Києво-Могилянської академії. В першій половині ХУІІІ ст. викладачами в московській академії працювали більше 40 абсольвентів київської академії. Українські вчені  і після переїзду до Росії підтримували звязки з науковим і літературним життям України, Лопатинський - також.

 

ЛОСЕНКО Андрій Павлович (1737 - 1773). Народився в сімї українського селянина в м. Глухові.  У 1744 р. хлопчика його гарний голос забрали до Петербурга. Але там він "спав з голосу" і в 1753 р. його віддали вчитися малярству до майстерні Аргунова, де він перебував 5 1/2 років, далі вчився в Академії мистецтв, а з 1760 р. - за кордоном, у Франції й Італії. В 1770 р. в Петербурзі він отримав звання професора. Викладав в Академії мистецтв, а в 1772 р. її очолив. Створив підручник для молодих малярів, за яким молодь Росії вчилась і на початку ХХ ст. До появи К.Брюллова Лосенко був найбільшим авторитетом в малярстві Росії. В російській літературі подається як «первый русский исторический живописец», хоча він був зовсім не «русским»

 

ЛЮБЕЦЬКИЙ Іван. Український гравер. Працював в Росії з кінця XVII ст.

 

ЛЯЩЕВСЬКИЙ Кирило. Випускник Києво-Могилянської академії. В 50-х р.р. ХУІІІ ст. був настоятелем Троїце-Сергієвої лаври.

 

МАКСИМОВИЧ Іван. Київский вихованець, працював в Росії.

 

МАЛИНОВСЬКИЙ Л.Ф. Див. окрему статтю - "Дзвін Севастополя" № 31.

 

МАЛИНОВСЬКИЙ Платон. Київський викладач. Читав філософію в Московській академії в перші роки її існування.

 

МЕДИКИ. Див. окрему статтю - "Дзвін Севастополя" № 33

 

МИГАЛЕВИЧ Софроній. Див. Копецький Г.

 

МОГИЛА Петро - великий церковно-політичний і культурний діяч України першої половини XVII ст.

 

МОГИЛЯНСЬКИЙ Арсеній. Український богослов. Заснував Троїцево-Сергіїву семінарію(1742).

 

МОТОНІС Микола Миколайович. Український літератор і педагог. Вихідець з незаможньої родини. Вчився в Києво-Могилянській академії і в Ляйпцігському університеті протягом десяти років, разом з Г. В. Козицьким. 1758 р. приятелі прибули до Петербурга і були обрані ад’юнктами Академії наук. Вони відіграли визначну роль в культурі Росії в 60-70-ті роки XVIII ст. М. Мотоніс викладав стародавні мови в Петербурзькій академічній гімназії. Перекладав російською мовою багато творів європейських просвітників-гуманістів, зокрема Еразма Роттердамського. Останні роки життя провів на Україні.

 

МУЗИКИ. Див. окремі статті - "Дзвін Севастополя" №№ 23, 45.

 

МУШИЧ Олекса. Майстер друкарського двору Києво-Печерської лаври. Був надісланий до Москви Інокентієм Гізелем, архімандритом Печерського монастиря, разом з Тимофієм Кушвою для продажу українських книг. Вони привезли 427 книг, надрукованих в Києво-Печерській лаврі, і відкрили першу на Москві книгарню в Китай-городі (до того книжки можна було придбати лише при царському Печатному Дворі). Потім І. Гізель надіслав до Москви ще інших київських міщан з книгами.

 

НОВИЦЬКИЙ Григорій Ількович. Походив з української старшинської родини. Освіту здобув у київській академії. Полковник кінного охотського полку. Під час російсько-шведської війни приєднався до гетьмана Мазепи. Після поразки військ Карла ХІІ і Мазепи прийшов до Петра І з повинною, але був засланий спочатку до Москви, а 1712 р. - до Сибіру, де став дослідником Сибіру, хоч і не з власної волі. Написав "Короткий опис народу остецького" (про хантів) та ін. етнографічні твори.

 

ОДОРСЬКИЙ Гедеон. Архімандрит Батуринського монастиря. Взяв участь у створенні семінарії в Архангельську в 1713 р. разом з І.Гоголевським.

 

Митрополит Петро. Див. окрему статтю - "Дзвін Севастополя" №37

 

ПЕТРУШЕВСЬКИЙ Платон. Київський вихованець. Заснував школи в Росії: в Севську в 1741 р. і в Владимирі на Клязьмі в 1749 р.

 

ПОЛЕТИКА Григорій. Див. окрему статтю - "Дзвін Севастополя"№26

 

ПОЛОЦЬКИЙ Симеон. Див. окрему статтю - "Дзвін Севастополя"№26.

 

ПРИБИЛОВИЧ Стефан. Київський дидискал (вчитель). Читав філософію в Московській словяно-греко-латинській академії в перші роки її існування.

 

ПРОКОПОВИЧ Теофан (1681-1736). Видатний український філософ і письменник, громадський і церковний діяч. Вчився в Києві, Польщі й Римі. Професор Києво-Могилянської академії, з 1710 - її ректор. У 1716 р. за викликом Петра І виїхав до Петербурга і фактично очолив російську церкву, з 1721 р. був віце-президентом Синоду. Підтримував реформи Петра І, сподіваючись від них користі і для України. У віршованій трагедокомедії «Владимир» розробив севастопільський сюжет - вивезення християнства з Херсонесу Таврійського і запровадження його в Київській Русі. Автор передмови до «Морського статуту» Петра І і багатьох інших праць. Брав участь у створенні Академії наук Росії. Сумував за Україною. Помер у Петербурзі.

 

ПТИЦЬКИЙ Дамаскін. Київський вихованець. Працював в Росії.

 

РАДИВИЛОВСЬКИЙ Антоній (? -1688). Український богослов. Він та ін. проповідники виступали з амвону і випускали збірки своїх проповідей. Збірка Радивиловського, видана Києво-Печерською лаврою була перекладена і була відома в Москві

 

РУДЗИНСЬКИЙ Іустин. Див. Копецький Геронім.

 

САМБІРСЬКИЙ А. Див окрему статтю - «Дзвін Севастополя» №43.

 

САТАНІВСЬКИЙ Арсеній. Викладач Києво-Могилянської академії. Прибув до Москви в липні 1649 р. для перекладу церковних книг з грецької мови і викладацької роботи (керував місією Теодосій Сафонович).

 

СІЧКАРЬОВ Лука Іванович (1741-1809). Український письменник, перекладач, педагог. Родом з козацької сімї. Батько служив земським писарем в Ніжині. Закінчив Києво-Могилянську академію в 16 років. Чудово володів мовами польською, німецькою, грецькою, англійською, французькою, італійською і латиною. В 1762 р. був призначений викладачем німецької мови і красномовства в Суходольному кадетському корпусі. З 1796 р. працював учителем історії й географії в Артилерійському та інженерному кадетських корпусах. Переклав низку книг європейських вчених.

 

СКОВОРОДА Григорій Савич (1722-1794). Великий український філософ. В 1742 р. студентом Києво-Могилянської академії був привезений до Петербурга до придворної співочої капели цариці Лисавети, повернувся до Києва в 1744 р.В 1750 р. був зарахований до складу російської закордонної місії, з якою відвідав Угорщину, Польщу, Австрію, Словенію й Італію. Вірші й філософські твори Сковороди були перекладені російською мовою і справили великий вплив на Росію, на багатьох діячів її культури аж до новітнього періоду - Льва Толстого, Лєскова, Судзиловського, Шахматова та ін.

 

СЛАВИНЕЦЬКИЙ Єпіфаній. Народився в кінці ХVІ або на початку ХVІІ ст. на Волині або на Поділлі. Навчався в Київській братській школі і за кордоном. У Києві постригся в ченці. Приблизно з 1639 і до 1649 р. викладав латину і грецьку мову (можливо й церковно-слов’янську) у Київській академії. Для навчальних потреб створив "Лексикон латинський" (1642). В кінці червня 1649 р. приїхав до Москви. Мешкав у Чудовому монастирі і викладав у школі при тій обителі. Український словникар зайнявся виправленням конфесійних книг у Москві. 1674 р. московський церковний собор доручив йому зробити новий переклад Біблії. Єпіфаній Славинецький переклав Новий Заповіт і П’ятикнижжя. Його вважали головним співробітником патріарха Никона у проведенні церковних реформ. Коли в 1660 р. собор позбавив Никона патріаршества і священства, укладення соборного діяння було доручено царем Олексієм Михайловичем Славинецькому як наученішому на Москві. Але Славинецький Москву не любив і бував там рідко. Та його на наступний собор не запросили, бо надмірна мудрість була на заваді московським володарям духовним і світським. Славинецький приніс з України до Москви звичай звертатися з проповідями до народу. Про нього сучасники писали як про "вишуканого дидаскала", котрий запровадив у Москві "звичай повчати народ живим словом власного складу". Славинецький залишив по собі величезну спадщину - близько 150 праць, оригінальних і перекладаних. З них на особливу увагу заслуговують "Філологічний словник" (пояснення термінів Святого Письма та святоотчеської літератури) і "Лексикон греко-слов’яно-латинський". Єпіфаній Славинецький помер 14 листопада 1675 р. в Москві і був похований у Чудовому монастирі в Кремлі (нині не існує).

 

СЛОМИНСЬКИЙ Гедеон. Київський професор. За наказом цариці Лисавети Петрівни в 1747 р. був запрошений для видання нової Біблії, без помилок. Разом з Варлаамом Лащевським впорядкував Біблію і видав 1754 р. Вона друкується й нині. Був ректором Московської академії в 1758-1761 р.р.

 

СЛОТВИНСЬКИЙ Митрофан. Київський вчений, заснував школу у Твері.

 

СМОТРИЦЬКИЙ Мелетій. Див. окрему статтю - "Дзвін Севастополя" №26.

 

СОФОНОВИЧ Теодосій. Народився у Києві на початку ХУІІІ ст. в міщанській сімї. Вчився у Києво-Могилянській академії разом з Л. Барановичем, їх єднала тісна приязнь. В 1653 р. Л. Баранович передовірив йому функції ректора Києво-Могилянської академії, які Софонович виконував до літа 1655 р., коли ченці київського Михайлівського Золотоверхого монастиря за підтримки Б. Хмельницького обрали його ігуменом. Справою життя його була "Кройніка" - історія України, написана тодішньою українською літературною мовою. В 1649 р. був керівником гурту перекладачів з грецької мови, надісланого до Москви (разом з ним були Є. Славинецький, А. Сатановський). З 1669 р. був місцеблюстителем Київської митрополії. 1673 р. в зв’язку з погіршенням стану здоровя відійшов від активної діяльності і в 1677 р. помер.

 

СТЕКЛОВСЬКИЙ Михайло. Український гравер. Працював в Росії з кінця XVII ст., в Москві ритував тези з українськими мотивами.

 

СТРЕШОВСЬКИЙ Антоній. Один з шести київських вчителів, відряджених київським митрополитом до Москви на вимогу російського царя.

 

ТАРАСЕВИЧ Леонтій (? - після 1703). Видатний український гравер. Працював у техніці офорта, різцевої гравюри. Мешкав у Чернігові, Вільні, Києві. Книжки в його оформленні виходили латинською, польською й українською мовами. Був запрошений до Москви для створення портретів царівни Софії та ін. Осіб російського вищого світу.  Після постриження Софії в монастир Петро І наказав знищити всі її зображення. Український стиль гравюри у другій половині XVII ст. Справив відчутний вплив на московський побут.

 

ТАРАСЕВИЧ Олександр(близько 1650-1727). Видатний український гравер з однієї родини з Леонтієм Тарасевичем, близької до відомого релігійного діяча Закарпаття Василя Тарасевича. Вчився в Аугсбурзі у тамтешніх майстрів. У 1672 р. поселився в білоруському містечку Глуську Слуцького князівства, де працював до 1677 р. 10 років мешкав у Вільні, з 1688 р. - у Києві. Постригся в ченці в Києво-Печерській Лаврі, перебравши імя Антонія. 1705 р. - архімандрит Іосаф Кроковський відрядив ієромонаха Антонія у брянські ліси намісником Свенського монастиря - вотчини Києво-Печерськї Лаври. 1710 р. Тарасевич повернувся до Києва і очолив Лаврську друкарню. 1715 р. супроводжував архімандрита Лаври в поїздці до Петербурга. З 1718 р. - намісник Києво-Печерської Лаври. Здобув широке визнання на Україні, в Литві, Білорусії, Польщі й Росії. Започаткував нову ланку в графічному мистецтві - мідьорит. Створив портрет Василя Голіцина - учасника Озівського та ін. Походів, тезу на честь Бориса Шеремета(Б. П. Шеремьєва) з приводу взяття турецьких фортець.

 

Театральні діячі. Див. окрему статтю - "Дзвін Севастополя"№ 37.

 

ТЕНЧЕГОРСЬКИЙ Григорій. Український поет, маляр, гравер на дереві й міді. Здобув освіту в Києво-Могилянській академії. Працював у Москві та Петербурзі між 1697 і 1718 р.р. Ілюстрував інженерно-навчальні й церковні книжки, посібники з артилерії й архітектури, а також «Брюсів календар». Разом з іншими українськими майстрами заклав підвалини портретного жанру в російській графіці, перенісши до неї риси українського парсунного портрету.

 

ТЕРНОВСЬКИЙ Іван. В кінці XVII ст. вчився в Києво-Могилянській академії, а потім був перекладачем при московських дипломатичних представниках і в 1694 р. приїхав до Москви на постійне мешкання.

 

ТИХОРСЬКИЙ Єпіфаній. Київський вчитель, заснував школу у Белгороді.

 

ТОДОРСЬКИЙ Симон (1701 - 1754). Закінчив Києво-Могилянську академію і викладав в ній давньогрецьку та німецьку мови. У 1742 р. став духівником принцеси Катерини - майбутньої Катерини ІІ та її  чоловіка - майбутнього Петра ІІІ, а потім цесаревича Павла. З 1745 - радник Синоду.

 

ТРАНКВІЛІОН-СТАВРОВЕЦЬКИЙ Кирило (? - 1646). Один з видатних дидаскалів Львівської братської школи, створеної в 1586 р., вчителював також у віленській школі. Був ігуменом і проповідником кількох монастирів. В 1627 р. в Москві було накладено заборону на "Учительне Євангеліє", написане в 1619 р. Його "Зерцало богослов’я" (1618) неодноразово перевидавалось і на Україні, і в Білорусії, але було засуджене на московському церковному соборі в 1690 р. Помер чернігівським архимандритом.

 

ТРОЩИНСЬКИЙ Дмитро Прокопович (1754 - 1809). Народився в сім’ї козака Прокопа Трощини на Полтавщині. Після закінчення Києво-Могилянської академії працював у Малоросійській колегії. Потім був управителем кабінету Катерини ІІ, Міністром наділів, міністром юстиції. У похилому віці повернувся на Україну. Був сусідом батька Миколи Гоголя Василя Опанасовича, теж вихованця Києво-Могилянської академії.

 

ТУПТАЛО Данило - Димитрій РОСТОВСЬКИЙ. Див. окрему статтю - "Дзвін Севастополя" № 9.

 

ТУРОБОЙСЬКИЙ Йосип. Київський дидаскал, відряджений в 1701 р. до Москви київським митрополитом за наказом царя. Був ректором Московської академії в 1706 - 1708 р.р.

 

ФАЛЬКІВСЬКИЙ Іриней. Український вчений, богослов, працював в Росії.

 

ФЛОРИНСЬКИЙ Кирило. Київський вчений. Ректор Московської академії в 1741 - 1742 р.р.

 

ХОЛМСЬКИЙ Сильвестр. Київський вчитель. Заснував школу в Рязані.

 

ЧЕРНЯХІВСЬКИЙ Павло. Український богослов. Був відряджений в 1708 р. до Головкіна "для переводу нужных дел государевых".

 

ЩЕРБАЦЬКИЙ Георгій. Київський вчитель, працював в Росії.

 

ЩИРСЬКИЙ Іван, в чернецтві Інокентій (? - 1714). Видатний український гравер. У 80-х р.р. ХУІІ ст. прикрасив своїми гравюрами видання чернігівської друкарні. В 1688 - 1691 р.р. разом з Л.Тарасевичем створив широку панораму Києва та Дніпра. Працював також у Вільні. 1689 р. приїхав до Москви за дорученням Лазара Барановича і в 1689-1690 р.р. виконував гравюри на замовлення.

 

ЮШКЕВИЧ Амвросій. Київський вчитель. Заснував школу у Вологді. Можливо, він привіз туди книжки з України, які були там знайдені.

 

ЯВОРСЬКИЙ Стефан. Див. окрему статтю - "Дзвін Севастополя" № 11 - 12.

 

ЯНОВСЬКИЙ Теодосій. Київський вихованець. Заснував Олександро-Невську школу в Петербурзі