Кащенко Адріан

Сторінками краєзнавчої спадщини Адріана Кащенка

Г. Корицька,

старший викладач кафедри філософії

та суспільно-гуманітарних дисциплін Запорізького ОІППО,

аспірантка кафедри української літератури ЗНУ

На початку XX століття помітне місце в письменстві (та й загалом у суспільно-культурному русі того часу) посів Адріан Феофанович Кащенко (псевдоніми — А.К., А.К-о, Будій, Микола Дніпровий, А. Тертишний, А. Торішній) — «скрупульозний дослідник історії українського козацтва» [11, 126], «літописець Запорізької Січі» [12, 109]*, прозаїк, драматург, етнограф, видавець, громадський діяч. Він із повним правом влився у плеяду відомих митців слова, яка хотіла реанімувати майже знищене національне сумління українця, відродити поняття національної гідності, мови, культури, прагнула через невсипущу працю «залатати дірки» нашого національного лихоліття, заміщаючи собою ціле коло робітників і покладаючи через те на власні плечі страшний тягар копіткої, виснажливої праці» [13, 329]. За В. Відновим, «...біографія його — се сторінка з історії, ще не написаної, нашого національного руху на Наддніпрянщині в старі, передреволюційні часи» [2, 237].

Суспільні умови в Україні, коли творив А.Кащенко, характеризувалися активізацією громадсько-культурного життя, посиленням процесу формування національної культури, незважаючи на соціальне й національне гноблення. Саме, як писав В. Юноша (П. Єфремов) у 1918 році у статті «Белетрист-роман-тик (3 приводу 60 літ народження і 35 літ літературної праці Адріяна Кащенка)», «… його твори [...] мають чимале соціально-виховуюче значіння; його оповідання — то безперечно добрі ліки, якими в деякій мірі може бути вигоєний і зміцнений організм нашого народу і повернуто йому зіпсоване історичними пригодами здоровля [...] Нам потрібні тепер великі зразки, славні учителі, що до життя б нас кликали, на велике діло б звали. І А. Кащенко їх нам вчасно нагадує...» [14, 948]. В. Біднов у «Споминах про Адріяна Кащенка» (1923) відзначав, що «багато селян і представників селянської інтелігенції зробилися свідомими українцями завдяки тому, що читали історичні оповідання А. Кащенка...» [2, 234]. Історичні твори «набили воскому Вировому» [7, 48], молодому педагогу, який у перші десятиліття XX століття працював у Катеринославі й пізніше зробив немало, щоб твори письменника знайшли свого читача.

Варто наголосити, що на сьогодні ім'я А. Кащенка однобоко пов'язується тільки з творами на історичну тематику. Повністю залишається призабутою його краєзнавча, суспільно-політична спадщина. За 30 років (з 80-х років XIX — до перших десятиліть XX століття) письменником було створено цілу низку повістей, оповідань, нарисів, кілька драматичних творів, які висвітлювали розвиток, становлення української держави впродовж багатьох століть. Не перевидавалися й залишаються малодоступними не лише для широкого читацького загалу України, але й для зацікавлених науковців праці на сучасну авторові тематику, його культурно-просвітницька діяльність.

У нашій розвідці звернемося до Кащенка-краєзнавця, оскільки історико-краєзнавча тематика в його творчості посідає одне з провідних місць. Як зауважував М.Грушевський, «в популярнім катеринославськім письменнику А. Кащенку наша література [...] дістала цінного продовжувача колишніх праць Скальковського та Єварницького по історії Запорожжя і його старинностям. Почавши з популярних белетристичних оповідань з історії козаччини і Запоріжжя, особливо його останньої доби, він перейшов до популярних історичних начерків, і останніми часами дав більші популярно-історичні роботи, які продовжують праці Еварницького по історії Запорожжя» [5, 163].

Виділяємо проблемно-тематичні питання, які є наскрізними в історико-географічній публіцистиці А. Кащенка. Твори «Великий Луг Запорожський» (1916), «Гетьманське урочище» (1916), «Мандрівка на Дніпрові пороги» (1916) — це звернення до образу малої батьківщини, виокремлення проблем збереження природи, історичної пам'яті. Великий Луг, Дніпро, Січ — осередки вічної слави українського народу, його безсмертя, а в долі письменника їм судилось відіграти велику роль у становленні його світогляду, національної самосвідомості. Проблема єдності людини й природи — одна зі стрижневих у творах «Великий Луг Запорожський», «Гетьманське урочище», «Мандрівка на Дніпрові пороги». Автор доводить, що матеріальна руйнація природи одночасно призведе до духовного занепаду народу. Тривогою' сповнені слова письменника: «Хутко, невпинно біжить час [...] Рік за роком відходять у вічність минулого й несуть із собою не тільки людей, свідків колишніх подій, а й зовнішні ознаки давнього життя й природи [...] І те, чого ми через свою недбалість не хочемо бачити сьогодні, того вже не побачимо завтра» [9,431].

Кащенко-мандрівник паралельно з «Оповіданнями про славне Військо Запорожське низове» створив, за його визначенням, історико-топографічний огляд під назвою «Великий Луг Запорожський». «Останнім літом (1916р. — Г.К.) я саме їздив оглядати що знав за молодих літ», — писав він П. Стебницько-му. — «Ви питаєте, що таке мій Великий Луг? Ця праця зовсім окрема від історії Запорожжа, хоч і може бути додатком до неї. Це сказати б етнографічний огляд лугової частини Запорожжа, грецької Гіллеї...» [3].

У листі до В. Степаненка письменник висловлював надію, що праця матиме попит: «Це історико-географічний огляд, прикрашений великою кількістю народних оповідань. До книжки прикладена карта Великого Лугу. Тепер, коли по школах будуть вчити нашу географію, ця книжка повинна буде добре росходитися. Вона з малюнками» [4].

«Лебединою піснею» письменника став нарис «Великий Луг Запорожський», створений на основі власних спостережень і вражень від поїздки. У своєму історико-топографічному огляді колишніх козацьких вольностей А. Кащенко висвітлює проблеми історичної долі Великого Лугу, раціонального використання земельних угідь, природного матеріалу, тваринного світу... Автор наголошує, що запорозьке товариство обережно й розумно користувалося скарбами Лугу, піклувалося про екосистему, оберігало його багатства до останніх днів. Великий Луг — це для нього диво природи: «А який ранок у плавні! Чи може ж бути щось чарівніше? Небо на сході починає біліти — світлішають разом із ним і води протоків та озер, що вночі були темні, як домовина. Далі схід починає червоніти, одбиваючи в собі промінь невидимого ще сонця і посилаючи той відблик на вкриті ранковим туманом води та зарошені дерева й очерети. От бліді протоки й озера зарожевіли ніжними кольорами ранкової зорі, й, нарешті, крізь віти сумних, похилих верб та струнких осокорів проглядає сонячне сяйво, граючи золотом спершу на деревах, а далі й на травах, переливаючись самоцвітами в кожній краплі роси, цілує м'які китиці очерету й визолочує гаптованим килимом озера й протоки Великого Лугу» [9, 385]. У творі органічно поєднані опис території, флори і фауни, історичні та етнографічні відомості доби існування Запорозької Січі, відомості про деякі археологічні знахідки й пам'ятки та давні легенди, перекази про козацьку вольницю. Поряд з проблемою збереження природи письменник наголошує й на збереженні історичної пам'яті. Великий Луг — це гімн батькові козацької вольниці, який давав їй життя.

Д. Дорошенко в рецензії дав оцінку праці (1917): «Про цю Палистину запорожську, про її минуле й про сучасний її стан та вигляд з великою любовію розповідає д. Кащенко в своїй книзі. Збірає він докупи оповідання старих дідів, записані у свій час істориками Запорожжа — Д. Яворницьким і Я. Новицьким, списує все, що сам бачив під час своїх мандрівок по місцях колишніх Січей і подає нам загальний образ цієї гарної місцевості [...] Численні малюнки, плани й карта ілюструють виклад і надають книзі вагу провідника по Великому Лугу — для тих, хто забажав би зробити екскурсію по цих чудових і так багатих на історичні спомини місцях. Стіль, мова в книзі д. Кащенка — прекрасні, а одне місце — опис ночі й ранку в плавнях [...] настільки гарне й поетичне, що варто його завести до наших нових шкільних хрестоматій поруч класичних зразків української прози» [6, 142].

М. Грушевський (1924) визнав, що книжку «дійсно належить прочитати кождому, хто цікавиться Запорожжям чи з наукового становища, чи просто як цікавим кутком України» [5, 163]. У той же час у рецензії критик висловлював сумніви щодо «студіюванння» письменником пам'яток та збирання переказів про козаччину і запорозьке життя, як це робили Д. Яворницький та Я. Новицький. Саме А. Кащенку властиве знання історії з «других — третіх рук». Називаючи автора «досвідченим белєтристом-популяризатором», у той же час звинувачував його у «сухості» викладу матеріалу.

Нариси «Гетьманське урочище», «Мандрівка на Дніпрові пороги» є дотичними за своєю тематикою, містять автобіографічні алюзії. Якщо у творі «Великий Луг Запорожський» А. Кащенко проводить художньо-публіцистичне дослідження феномена козацької вольниці, то в інших конкретизуються куточки «великої землі». Використовуючи елементи пригодництва, автор відправляється у подорож по урочищу Сагайдачному («Гетьманське урочище»), по місцях козацької слави («Мандрівка на Дніпрові пороги»). Письменник порушує проблему дитячого сприйняття історичного минулого. Перебуваючи за межами домашнього середовища, діти знаходять власний обшир, з яким вони поєднуються. Таким простором є природний ареал: ліс, річка. Вони пізнають макрокосм, їх вабить ця невідомість, повна таємничого, несподіваного. Дід Харько («Гетьманське урочище»), старий рибалка («Мандрівка на Дніпрові пороги») допомагають дітям зрозуміти світ незнайомого. Перцепція побаченого супроводжується знаннями про минуле, сприяє відтворенню в їхній уяві історичних подій. Мандрівка порогами Дніпра навернула гімназистів на роздуми про ті місця, де гуляла козацька слава. Особливо вразив їх вигляд старого Кодака. Важливу роль у пізнанні навколишнього світу відводиться пейзажу, який стає життєдайним його джерелом. Природні явища породжують у їхній свідомості відкриття. Так, дванадцятирічний Андрійко, долаючи шлях до Кодацького порогу, «міркував, що певне Хмельницький не з сього боку добував Кодак, бо, на Андрійкову думку, поки б козаки видиралися тут на гору, то були б дуже знесилені й поляки легко б їх перемогли» [8, 13]. У нарисі «Гетьманське урочище» хлопці також наскільки були вражені побаченим і почутим, що «про Америку та героїв Майн Ріда звідтоді забули й думати» [9, 453]. Як бачимо, письменник через дитяче сприйняття відтворює розуміння ними історичного минулого, показує його вплив на формування національної свідомості.

С. Русова відгукнулась на появу оповідання А. Кащенка «Мандрівка на Дніпрові пороги» (1917): «Ця маленька книжечка [...] буде бажаною книжкою в кожній дитячій бібліотеці, зацікавить вона і 8-літнього й 12-літнього читача [...] Ця книжка д. Кащенка збудить в дітях цікавість, викличе бажання взагалі мандрувати по ріжних місцевостях» [10, 30]. У той же час авторка рецензії писала й про недоліки в оформленні книги, зокрема невиразність малюнків; вказувала на недоречність в оповіданні розповідей про «страховища». Проте це аж ніяк не применшує вартості твору. Думаємо, під час вивчення історичного краєзнавства такий твір допоміг би учням краще пізнати історію рідного краю.

Про «цікавий матеріал для читання» у рецензії на оповідання «Мандрівка на Дніпрові пороги» говорив і В.Біднов (1923). Четверте перевидання свідчило про те, що воно знайшло немало читачів. В. Біднов зауважував, що «мова оповідання звичайна для творів А. Кащенка, а саме властива населенню Степової України, легка, мелодійна, загальноприступна» [1, 86-87].

Вважаємо, що такий твір-путівник і на сьогодні є актуальним, оскільки в ньому акумульовані раритетні відомості з краєзнавства.

Отже, звернення до історико-географічної публіцистики А. Кащенка свідчить, що його турбувала доля малої батьківщини, історичне минуле якої стало невід'ємною складовою життя письменника. На власне переконання письменнника, саме через пізнання рідного можна повернути втрачену історичну пам'ять.

У статті проводиться розвідка унікальної історико-географічної публіцистики А. Кащенка (на матеріалі творів «Великий Луг Запорожський», «Гетьманське урочище», «Мандрівка на Дніпрові пороги»). Художньо-публіцистичне дослідження феномена козацької вольниці письменником є актуальним і на сьогодні, оскільки залишається вагомою проблема збереження природи, історичної пам'яті.

Використані джерела

1. Біднов В. [Рецензія на оповідання А. Кащенка «Мандрівка на Дніпрові Пороги»] // Літературно-науковий вісник. - 1923. - T. ?ХХІХ. — Кн. І. - С 86-87.

2. Біднов В. Спомини про Адріяна Кащенка // Літературно-науковий вісник. — 1923. — Т. ?ХХІХ. — Кн. 1. — С 229-237.

3. Лист А. Кащенка П. Стебницькому // Відділ рукописів Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського / Ф.ІІІ, № 52338.

4. Лист А. Кащенка В. Степаненку // Відділ рукописів Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського / Ф.205, № 13.

5. Грушевський М. [Рецензія на твори А. Кащенка

«Оповідання про славне Військо Запорожське низове» й «Великий Луг Запорожський»] // Україна. — 1924. — Кн. 4. —

С 163-165.

6. Дорошенко Д. [Рецензія на працю А. Кащенка «Великий Луг Запорожський»] // Книгар. — 1917. — Ч. 3. — Листопад. — С 141-142.

7. Епістолярна спадщина академіка Д. Яворницького. Ви-пуск І. : Листи вчених до Д. Яворницького / С. Абросимова, А. Перковата ін. —Дніпропетровськ: Гамалія, 1997. — 888 с

8. Кащенко А. Мандрівка на Дніпрові Пороги. Оповідання для дітей з малюнками. Вид. 2-е. — Катеринослав, 1917. —40 с.

9. Кащенко А. Оповідання про славне Військо Запорозьке низове: Оповідання / Упоряд. М. Шудря. — Дніпропетровськ: Січ, 1991. — 494 с

10. Русова С. [Рецензія на оповідання А. Кащенка «Мандрівка на Дніпрові Пороги»] // Книгар. — 1917. — Ч. 1. — Вересень. — С 30.

11. Слабошпицький М. З голосу нашої Кліо: (Події і люди української історії). — К.: Фірма «Довіра», 1993. — 255 с

12. Федорів Р. Історична романістика та національна свідомість//Дзвін. — 1996. — № 10-12. — С 109-113.

13. Шевчук В. Дорога в тисячу років: Роздуми, статті, есе. — К., 1990. — С 329.

14. Юноша В. Белетрист-романтик (3 приводу 60 літ на-родження і 35 літ літературної праці Адріяна Кащенка) // Книгар. — 1918. — Ч. 16. — Грудень. — С.942-948.